ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ

Під завісу футбольного сезону на Львівщині музей нагород ДЮФА «Динамо» (Львів) поповнився чемпіонським кубком ДЮФЛ. «Золото» обласної першості здобула команда «Динамо-Янева» (2009), чим встановила унікальне досягнення для нашого клубу. Детальніше про створення боєздатного колективу, турнірний шлях, рецепт успіху та особливість звитяги ми поспілкувалися з дуетом наставників «Динамо-Янева» (2009) Романом Сачком та Артемом Фіалковським.

- Перш за все, вітаємо команду з таким значним досягненням. Святкування після тріумфу було настільки ж пам’ятним як і саме чемпіонство?

(Роман Сачко) - Дуже дякуємо за привітання. Наразі святкування ще не було, оскільки перемога у чемпіонаті випала на кінець року. Саме тому, урочистості вирішили перенести на пізнішу дату. Наприкінці грудня, у нас вже є така традиція, збираємося із батьками та дітьми. Проводимо мінітурнір, усі разом ділимося на команди та граємо у футбол. Після того вирушаємо на святковий обід чи вечерю в якомусь закладі або, якщо дозволяє погода, то десь на природі. Саме тому, невдовзі це обов’язково організуємо.

- Коли стартував розіграш ліги чи очікували ви від своїх підопічних такого здобутку?

(Артем Фіалковський) - Ми ставили досить високі завдання, але ніхто не знав чи вдасться дійти аж до фінальної частини. Найголовніше було награти команду, об’єднати хлопців, бо ми з Романом Михайловичем почали працювати разом нещодавно. В процесі цієї роботи наші перемоги, наш шлях у чемпіонаті став хорошим доповненням. Коли отримали кубок, зрозуміли, що вчинили правильно, об’єднавши власні зусилля та власні команди задля спільних здобутків.

- Як гадаєте, завдяки чому саме вдалося досягти вершини у чемпіонаті ДЮФЛ?

(Роман Сачко) - Коли наприкінці лютого розпочалася повномасштабна війна, чимало дітей виїхало за кордон. Саме тоді ми з Артемом Геннадійовичем і вирішили об’єднати дві наші команди задля подальшого спільного розвитку. До цього у нас були два різні склади з однієї локації, але у всіх чемпіонатах, турнірах брали участь окремо. Втім, таке рішення прийняли ще й через те, що переходили на новий формат «11х11», а дітей було мало. Коли об’єдналися, на всіх позиціях виникла здорова спортивна конкуренція. Всі діти почали більше прогресувати, оскільки розуміли, що на їхнє місце у складі вже є один чи двоє гравців. Завдяки цьому маємо наразі 33 дітей. Глибина складу хороша, тому навіть якщо хтось за різноманітними причинами випадає, маємо ким замінити. Саме у такому кадровому потенціалі, думаю, і криється секрет нашого успіху.

- Які перешкоди виникали на шляху до «золота» та як їх вдалося здолати?

(Артем Фіалковський) - Найперше потрібно було притертися, знайти порозуміння між нами, тренерами. Повинні були налаштувати тренувальний процес та грамотно розподілити завдання. Щодо хлопців, то тут війна, звісно ж, наклала свій відбиток. Не завжди діти є в місті, хтось виїжджає, хтось хворіє, тому інколи і на тренуваннях на всіх розраховувати не могли. Саме тому, повної картинки іноді не вдавалося скласти. Втім, як уже сказав Роман Михайлович, завдяки глибині складу під час матчів нам вдавалося це компенсувати, якось коригувати дії. Загалом, турнірна дистанція продемонструвала, що ми рухалися у правильному напрямку і те, що ми робили, приносило свої плоди.

- Наскільки почесне місце у вашій тренерській кар’єрі посідає це чемпіонство?

(Артем Фіалковський) - Наразі у нашому тренерському доробку це дійсно найбільший здобуток. До цього я також зі своїми підопічними 2011-ого року народження здобував «срібло» ДЮФЛ. Це теж було приємно, але чемпіонство – це насправді особливо.

- Впродовж турнірної дистанції з яким із суперників було найважче і чому?

(Роман Сачко) - Хочеться у цьому контексті виділити дві гри, які були найважчими. Перша – дуель із СФК «Янів» (Івано-Франкове). Ми грали за перше місце в групі. На жаль, у тому матчі ми поступилися 0:3, посіли другу позицію. Усе цілком заслужено, по грі. Другий матч, мабуть, ще важчий. То був півфінал зі львівською «Спартою». В ½ фіналу завжди найбільш складно грати, бо можеш як вийти і зайняти згодом перше місце, так і поступитися та в підсумку залишитись без медалей на четвертій позиції. На щастя, здобули перемогу у тому поєдинку – 1:0. Дуже важка гра була. Можна навіть сказати нічийна або до першого голу. Так вийшло, що нам вдалося забити зі стандартного положення і все-таки вийти до вирішального протистояння.

- Фінальний поєдинок із «Вугільником», якщо дивитися на рахунок (5:2), видався для команди легкою прогулянкою. Та чи так було насправді?

(Роман Сачко) - Насправді того дня хлопці були дуже серйозно налаштовані. Це було помітно ще навіть перед півфінальною грою. У роздягальні все вже було, немов у дорослих командах. Відчувалася навіть така приємна чоловіча напруга. Було видно, що у хлопців горіли очі. Вони дуже хотіли здобути саме цей кубок. Фінал почався за нашим сценарієм. Ми забили швидкі два голи у першому таймі. У другому забили спочатку третій і трішки розслабилися. Втім, суперник нас швидко приземлив, забивши два м’ячі за короткий проміжок часу. У «Вугільника» були моменти, щоб і зрівняти рахунок, але під завісу поєдинку ми повністю взяли протистояння під свій контроль, організували два голи і вже спокійно очікували фінального свистка. Сюрпризів від опонента більше не було, але загалом гра видалася достатньо валідольною.

- Цей тріумф є дійсно особливим, адже до цього жодна «динамівська» команда із філії вул. Янева не здобувала чемпіонських нагород у ДЮФЛ. Кому хотіли б подякувати або присвятити цей успіх?

(Артем Фіалковський) - Найперше потрібно подякувати нашим Збройним силам, що взагалі мали можливість не те, що виграти турнір, а просто вийти на поле і під рідним українським небом провести цей чемпіонат. Стосовно власне здобутку, то це насамперед заслуга хлопців і всієї команди разом. Сподіваємося, перш за все, на перемогу України в цій війні, а перемоги ФК «Динамо» і, зокрема, «Динамо-Янева», впевнений, будуть додаватися вже невдовзі.

Прес-служба ФК "Динамо" (Львів)